Пан із Сан-Франциско: головні герої, аналіз твору

1. Пан із Сан-Франциско
2. дружина пана
3. дочка пана
4. інші персонажі
5. аналіз твору
6. проблематика твору

"Пан із Сан-Франциско" - один з найзнаменитіших оповідань російського прозаїка Івана Олексійовича Буніна. Він був опублікований в 1915 році і вже давно став хрестоматійним, його проходять в школах і університетах. За уявною простотою цього твору ховаються глибокі смисли і проблематика, що ніколи не втрачає актуальності.

Меню статті:

За словами самого Буніна, натхненником для написання "Пана ..." стала повість Томаса Манна "Смерть у Венеції". На той момент Іван Олексійович не читав твір свого німецького колеги, а лише знав, що в ньому на острові Капрі вмирає якийсь американець. Так що "Пан із Сан-Франциско" і "Смерть у Венеції" ніяк не пов'язані, хіба що вдалою ідеєю.

За сюжетом якийсь пан з Сан-Франциско разом зі своєю дружиною і молоденької донькою відправляються у велику подорож з Нового Світу в Старий Світ. Пан все життя працював і нажив чималі статки. Тепер, як і всі люди його статусу, він може собі дозволити заслужений відпочинок. Сімейство пливе на шикарному кораблі під назвою "Атлантида". Судно більше нагадує шикарний пересувний готель, де триває вічне свято і все працює для того, щоб приносити задоволення його непристойно багатим пасажирам.

Першою туристичною точкою в маршруті наших мандрівників стає Неаполь, який зустрічає їх неприхильно - в місті коштує огидна погода. Незабаром пан з Сан-Франциско залишає місто, щоб відправитися до берегів сонячного Капрі. Однак там, в затишній читальні фешенебельного готелю, його чекає несподівана смерть від нападу. Пана спішно переносять в найдешевший номер (щоб не псувати репутації готелю) і в глухому ящику, в трюмі "Атлантиди", відправляють додому в Сан-Франциско.

Головні герої: характеристика образів

Пан із Сан-Франциско

З паном із Сан-Франциско ми знайомимося з перших сторінок розповіді, адже він є центральним персонажем твору. Дивно, але автор не удостоює свого героя імені. Протягом всієї розповіді він так і залишається "паном" або "містером". Чому? В цьому письменник чесно зізнається своєму читачеві - ця людина безликий "в своєму прагненні купити на наявні багатства принади реальному житті".

Перш ніж вішати ярлики, давайте познайомимося з цим паном ближче. Раптом він не такий уже й поганий? Отже, наш наш герой все життя тяжко працював ( "китайці, яких він виписував до себе на роботу цілими тисячами, добре це знали"). Йому виповнилося 58 років і тепер він має повне матеріальне і моральне право влаштувати собі (і сім'ї за сумісництвом) великий відпочинок.

"До цієї пори він не жив, а лише існував, щоправда, дуже непогано, але все ж покладаючи всі надії на майбутнє"

Описуючи зовнішність свого безіменного пана, Бунін, який відрізнявся здатністю помічати в кожному індивідуальні рисочки, чомусь не знаходить в цьому людині нічого особливого. Він недбало малює його портрет - "сухий, невисокий, негаразд скроєний, але міцно зшитий ... жовтувате обличчя з підстриженими срібними вусами ... великі зуби ... міцна лиса голова". Здається, що за цієї брутальної "амуніцією", яку видають в комплекті з солідним станом, важко розглянути думки та почуття людини, а, можливо, все чуттєве просто закисает в таких умовах зберігання.

При більш тісному знайомстві з паном ми як і раніше мало про нього дізнаємося. Знаємо, що він носить елегантні дорогі костюми із задушливими комірцями, знаємо, що за вечерею в "Антлантида" він досита наїдається, до червоного напалюйся сигарами і напивається лікерами, і це приносить задоволення, а більше по суті нічого не знаємо.

Вражаюче, але за час всього великого подорожі на судні і перебування в Неаполі, з вуст пана не прозвучало жодного захопленого вигуку, він нічим не захоплюється, нічому не дивується, ні про що не міркує. Поїздка приносить йому масу незручностей, але не їхати він не може, адже так чинять усі люди його рангу. Так має бути - спершу Італія, потім Франція, Іспанія, Греція, неодмінно Єгипет і британські острови, на зворотному шляху екзотична Японія ...

Змучений морською хворобою, він припливає на острів Капрі (обов'язкова точка на шляху будь-якого поважаючого себе туриста). У шикарному номері кращого готелю острова пан з Сан-Франциско постійно вимовляє "О, це жахливо!", Навіть не намагаючись зрозуміти, що саме жахливо. Уколи запонок, задуха крохмального комірця, неслухняні подагричні пальці ... швидше б до читальні і випити місцевого вина, його неодмінно п'ють все шановні туристи.

А діставшись до своєї "мекки" в читальні готелю, пан з Сан-Франциско вмирає, але нам його не шкода. Ні-ні, ми не бажаємо праведної розправи, нам просто все одно, як якщо б зламався стілець. Ми б не стали лити сліз про стільці.

У гонитві за багатством цей глибоко обмежена людина не знав, як розпорядитися грошима, а тому купував те, що йому нав'язувала суспільство - незручний одяг, непотрібні подорожі, навіть розпорядок дня, за яким зобов'язані були відпочивати все подорожують. Ранній підйом, перший сніданок, прогулянка по палубі або "захоплення" пам'ятками міста, другий сніданок, добровільно-примусовий сон (всім пристало в цей час бути стомленими!), Збори і довгоочікуваний вечерю, рясний, ситний, п'яний. Ось так виглядає уявна "свобода" багатої людини з Нового світу.

дружина пана

У дружини пана з Сан-Франциско, на жаль, теж немає імені. Автор називає її "місіс" і характеризує як "жінку велику, широку і спокійну". Вона як безлика тінь слід слідом за своїм заможним чоловіком, ходить по палубі, снідає, вечеряє, "насолоджується" пам'ятками. Письменник зізнається, що вона не дуже вразлива, але, як всі літні американки, пристрасна мандрівниця ... Принаймні, вона має бути такою.

Єдиний емоційний сплеск відбувається після смерті чоловіка. Місіс обурюється, що керуючий готелю відмовляється помістити тіло померлого в дорогі номери і залишає його "ночувати" в убогій сирої кімнатці. І ні слова про втрату чоловіка, вони втратили повагу, статус - ось, що займає нещасну жінку.

дочка пана

Ця мила міс не викликає негативних емоцій. Вона не примхлива, не пихаті, що не балакуча, навпаки, дуже стримана і соромлива.

"Висока, тонка, з чудовими волоссям, прекрасно прибраними, з ароматичними від фіалкових лепешечек диханням і з ніжними рожевими прищиками біля губ і між лопаток"

На перший погляд автор прихильний до цієї премилі особі, але навіть доньці він не дає імені, тому що в ній знову-таки немає нічого індивідуального. Пам'ятайте, епізод, коли вона тремтить, розмовляючи на борту "Атлантиди" з наслідним принцом, що подорожував інкогніто. Все, безумовно, знали, що це східний принц і знали, як він казково багатий. Юна міс божеволіла від хвилювання, коли той звернув на неї увагу, можливо, вона навіть закохалася в нього. А тим часом східний принц був зовсім не добрий собою - маленький, як хлопчисько, тонесенькі особа з натягнутою смаглявою шкірою, рідкісні вусики, непривабливий європейський наряд (він же подорожує інкогніто!). Закохуватися в принців належить, навіть якщо він сущий урод.

інші персонажі

В якості контрасту нашої холодної трійці автор дає вкрапленнями опису персонажів з народу. Це і човняр Лоренцо ( "безтурботний гуляка і красень"), і два горянина з волинками напереваги, і прості італійця, що зустрічають катер з берега. Всі вони - мешканці радісною, веселою, прекрасної країни, вони її господарі, її піт і кров. У них немає незліченних станів, тугих комірців і світських обов'язків, але в своїй бідності вони багатшими всіх разом узятих Пан із Сан-Франциско, їх холодних дружин і ніжних доньок.

Пан із Сан-Франциско розуміє це на якомусь підсвідомому, інтуїтивному рівні ... і ненавидить усіх цих "смердить часником людців", адже він не може просто взяти і побігти босяком по берегу - у нього за розкладом другий сніданок.

аналіз твору

Розповідь можна умовно розділити на дві нерівні частини - до і після смерті пана з Сан-Франциско. Ми стаємо свідками яскравої метаморфози, яка сталася буквально у всьому. Як вмить знецінилися гроші і статус цієї людини, цього самопроголошеного володаря життя. Керуючий готелю, який ще кілька годин тому розпливався в солодкої усмішці перед заможним гостем, тепер дозволяє собі неприховану фамільярність по відношенню до місіс, міс і померлого пана. Тепер це не почесний гість, який залишить в касі солідну суму, а просто труп, що ризикує кинути тінь на великосвітський готель.

Виразними мазками Бунін малює холодить байдужість всіх навколо до смерті людини, починаючи від постояльців, вечір яких тепер затьмарений, і закінчуючи дружиною і дочкою, подорож яких безнадійно зіпсовано. Лютий егоїзм і холодність - кожен думає тільки про себе.

Узагальненої алегорією цього наскрізь фальшивого буржуазного суспільства стає корабель "Атлантида". Своїми палубами він також розділений на класи. У розкішних залах веселяться і напиваються багатії зі своїми супутницями і сім'ями, а в трюмах до сьомого поту працюють ті, кого представники вищого світу і за людей не вважають. Але світ грошей і бездуховності приречений, саме тому автор називає свій корабель-алегорію в честь затонулого материка "Атлантидою".

проблематика твору

В оповіданні "Пан із Сан-Франциско" Іван Бунін піднімає такі питання:

• У чому справжня значущість грошей в житті?
• Чи можна купити радість і щастя?
• Чи варто заради примарного винагороди терпіти постійні нестатки?
• Хто вільніше: багатії або бідняки?
• Яке призначення людини в цьому світі?

Особливо цікавий для міркування останнє запитання. Він, безумовно, не новий - багато літераторів замислювалися над тим, в чому сенс людського існування. Бунін не вдається в складну філософію, його висновок простий - людина повинна прожити так, щоб залишити після себе слід. Чи будуть це твори мистецтва, реформи в життя мільйонів або світла пам'ять в серцях близьких, не має значення. Пан із Сан-Франциско не залишив нічого, про нього ніхто щиро не засмучені, навіть дружина з дочкою.

Місце в літературі: Література ХХ століття → Російська література ХХ століття → Творчість Івана Буніна → Розповідь "Пан із Сан-Франциско" (1915).

Також рекомендуємо ознайомитися з твором чистий понеділок . Цей твір Іван Бунін вважав найкращим своїм твором.

Пан із Сан-Франциско: головні герої, аналіз твору, проблеми